Яким має бути відношення церкви до гомосексуалістів?

Останні роки наша церковна спільнота почала служити ВІЛ-інфікованим людям нашої області. Серед них є певна кількість тих, які інфікувались через гомосексуальні зв’язки. Це є одним з основних шляхів поширення цієї інфекції[1]. В результаті цього служіння й така категорія людей чує Євангелію, починають відвідувати зібрання церкви і її домашні групи. Таким чином ми зіштовхнулись з питанням – як найкраще служити таким людям? З іншої сторони, у таких людей також виникають питання:

• Яке Бог має відношення до них?
• Чи готова церква мати справу з такою верствою населення?
• Чи потрібно і чи можуть люди з такими пристрастями знайти звільнення від них?
• Чи може Бог простити їх?

Ця тема також має актуальність через те, що наша країна вже кілька років поспіль декларує євроінтеграцію, яка передбачає подолання «гендерних деформацій» у розвитку нашого соціуму. Кроки цієї політики помітні в прийнятті «антидискриминаційних» змін в трудове законодавство нашої країни, які були нібито умовою для отримання безвізового режиму з Євросоюзом. Виходячи з цієї обстановки в суспільстві стає актуальнішим питання для церков і служителів відносно цієї категорії людей.

• Як церква має реагувати на такі законодавчі ініціативи?
• Яким має бути її голос в цьому питанні?
• Що вона може запропонувати таким людям?

Що каже Біблія з цього приводу?

Ця стаття покликана дати деякі відповіді на деякі з цих запитань. Для нас, християн правильний погляд не залежить від суспільної думки, політики уряду, різних психологічних досліджень і суджень, що подаються нам в ЗМІ[2]. Вони можуть підштовхнути до роздумів і слугувати приводом для дослідження подібних етичних питань. Але для християн є насамперед важливим те, що Біблія говорить з цього приводу. Вперше на сторінках Писання засудження такого явища можна зустріти в книзі Левіт, де сказано: «з чоловіком не будеш лежати як з жінкою, гидота воно!». Такий образ життя не міг виконати повеління, яке Бог сказав на самому початку сім’ї що до розмноження і викривляв Божий намір що до першого інституту на землі (Бут.1:28). Хоч людину можуть підштовхувати до такого образу життя обставини: проблемні сім’ї, в яких виростають молоді люди, матеріальні труднощі, ранній сексуальний досвід, насилля, бунт[3]. В Новому Заповіті в посланні Павла до Римлян 1:24-28 сказано, що Бог карає людей залишаючи їх в безбожжі через їхню впертість поклонитись Творцю. В результаті цього, люди впадають в різні форми збочення, в т.ч. й в гомосексуалізм. Але варто не випускати першопричину такої поведінки – це відкидання Бога як найвищого Авторитета:

«пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце… Тому то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої… Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне.»

В іншому послані (1Кор.6:9)  він пише про кінцевий наслідок такого образу життя:

«Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники…»

Біблія в цих і ще в кількох текстах (Бут.19:4-9; Суд.19:1-30; 2Пет. 2:1-22; 1Тим.1:8-10)  чітко називає таку поведінку гріховною. «Заплутавшись, світ намагається відділити добре від істинного, істинне від прекрасного і прекрасне від доброго. З-за відокремлення трансцентденцій секулярний світогляд стає фрагментованим і дезорієнтованим… Християнська доктрина гріха, заснована на оповіданні книги Буття про гріхопадіння, пояснює, що наслідки гріха ведуть до подібного роду дезорієнтації і безпорядку»[4].

   

Відношення до гомосексуальності в історії

Це явище не є новим. Досліджуючи цю тему, я був здивований повсюдністю розповсюдження такої практики стосунків у історії людства і народів. На древньому Сході в Месопотамії, автор відомого кодексу Хамурапі мав коханців-чоловіків. В єгипетській культурі анальний статевий акт здійснений з божеством був ознакою перемоги страху перед ним. В древній Греції такий спосіб життя підносився: Олександр Великий був байдужим до жінок, Платон вважав за захват отримувати перемогу над юнаками після залицяння до них. В Спарті такі стосунки були узаконені. Епікурейці і стоїки не бачили різниці між гетеро чи гомо стосунками. В Римській імперії з п’ятнадцяти перших імператорів тільки один був не гомосексуалістом і більшість чоловіків в цій системі впорядкування суспільтва мали коханців. В історії Карфагену, Галії, давній Скандинавії, Англії трансвестизм, гомосексуалізм практикувався без сорому і докору сумління. Про таку практику можна прочитати й в історії Китаю, Японії, Тайланду, Індокитаю. В арабських мусульманських країнах таких як Алжир, Марокко сексуальні стосунки чоловіків з юнаками схвалювались у вищих колах[5]. Мало де в історії така поведінка сприймалась як безчестя, крім історії єврейського народу й історії християнської церкви.

Християни з самого початку виступали з засудженням такої практики. Вище ми вже приводили новозаповітні аргументи апостолів. Отці церкви, наприклад один з них – Іоанн Златоуст, також не залишали ніяких сумнівів в засуджені ними содомського гріха[6].

 

Якою ж має бути конструктивна допомога християнами таким людям?
Чи церква має просто прийняти таких людей такими якими вони є?

Насамперед відповідь буде виходити з того, як ми розуміємо суть проблеми. Останнім часом все більше церков вірячи припущенням науки що до генетичних обумовлених факторів, при яких людей нібито вже народжуються такими, приймають рішення підлаштовувати свою доктрину під такі погляди, не просто допускаючи таким людям бути частиною церкви, але й благословляючи їх, а іноді навіть й самі служителі починають практикувати такий спосіб життя. В останній час було багато «відкритів» генів алкоголізму, психічних захворювань і гомосексуальності. Але жодна з цих заяв не підтвердилась[7]. Це псевдонаучний міф, який прийняли християни (можливо часто псевдохристияни), які довірили науці, практиці життя, традиційному відношенню в їхньому оточенню більше ніж нам потрібно довіряти Писанню[8].

То ж як церква має відноситись до цього явища і до цих людей?

1. Любити гомосексуалістів.

Передусім, християни мають навчитись любити гомосексуалістів більше ніж вони люблять свою гомосексуальність.
Любий грішник любить свій гріх, але церква має любити їх сильніше ніж вони люблять свій гріх. Так як і Бог полюбив нас грішників: «Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1Iван. 4:10,11). І це, треба визнати, непроста задача. Любов християн має бути наполегливою. Прийдеться бути готовими дружити з ними, вислуховувати їх, співчувати їм[9]. Не вважати їх людьми другого сорту. «Ми маємо виражати несхвалення гомосексуальній практиці в контексті нашої власної сексуальної падшесті»[10]. Як би цивілізація не руйнувалась – Церква Христа має стояти з твердою рішимістю показувати любов Бога у всілякі часи і різним людям![11]

2. Стояти на фундаменті незмінної істини Писання.

Ми маємо твердо визначитись на чому ми будемо стояти визначаючи цю проблему. Що буде нашим фундаментом і відправною крапкою? Переконаний в словах Христа, що не впаде будинок того будівничого, який будує його на словах Його істини (Мт. 7:24-28). Без Біблії ми були б дезорієнтовані в подібних питаннях, як і люба інша людина. Бог дав нам це особливе Відкриття – Писання, аби знайти ці орієнтири в складних лабіринтах життя в гріховному світі. Нам є що сказати світові тільки тому що наші експертні знання покладаються насамперед на знання того, що Бог відкрив в Писанні.[12]

Крім того що слова Біблії засуджують гомосексуалізм, вони показують на його причину – людина, яка обрала об’єкт покоління творіння замість Творця (Рим. 1). Відштовхуючись від цього ми приходимо до думки, що основна задача в допомозі гомосексуалістам – це навіть не допомога залишити такий спосіб життя, або відучуватись любити його, а найперше схилитись перед Богом і визнати Його Законодавцем і віддати Йому славу.

3. Доносити наслідки такого світогляду і поведінки.

Варто не випустити, що в допомозі таким людям ми маємо бути добре озброєними що до того аби показувати смертельну небезпеку сексуальних гріхів[13].

• Сексуальні гріхи несуть смерть сім’ї, гомосексуалісти не можуть продовжити людський рід, їхні стосунки майже ніколи не є вірними і постійними, венеричні хвороби особливо торкаються цю категорію людей.
• Цей гріховний спосіб життя претендує на те, аби не залишити вибір людині, але зайняти місце Бога, Творця – аби диктуватись свої стандарти життя і в обмін обіцяти благословіння і насолоду. Він обов’язково призводить до духовного рабства. В результаті завжди відбувається втрата контролю: не достатність одного партнеру, якогось виду вираження сексуальності і т.д. Це тому що кожна людина мусить жити заради чогось, і якщо це не Бог – ним починає керувати те, заради чого він живе.Письменник Девід Фостер Уоллес перед випускниками  Каньон коледжу в 2005 році сказав такі слова:”Кожний поклоняється комусь або чомусь. Вибір, який притаманний кожному з нас, – це вибір предмету поклоніння. При цьому причина вибирати якого-небудь бога або щось духовне… захована в тому, що практично любий  інший предмет поклоніння зжере вас заживо. Якщо ви ставите вище за все гроші і речі, якщо ви в них бачите свій зміст життя, у вас ніколи не буде їх достатньо, ніколи не буде відчуття достатку… Зведіть в ранг священного своє тіло, красу, сексуальну привабливість – і вам забезпечена незадоволеність собою. А коли  час і вік почнуть нагадувати про себе, ви помрете мільйон разів перед тим, як дійсно вас наздожене… Поклоняйтесь силі, і ви досягнете відчуття слабості і стурбованості, вам потрібно буде все більше і більше влади, аби заглушити власний страх. Поклоняйтесь інтелекту, уявленню про себе як мудру людину і ви дочекаєтесь, що будете відчувати себе дурнем, обманником, якого ось-ось викриють. Підступність поклоніння таким речам… в тому, що воно несвідомо. Це природна властивість.”[14]
• Але найбільшою проблемою є Божий вирок над людьми, які живуть в такому образі життя і не розкаюються в ньому (Рим.1). Цю істину не можна в жодному випадку замовчувати. Гомосексуалізм – це не один з можливих виборів і образів життя людини. Це гріх огидний Богові.

4. Проповідувати Євангеліє.

Врешті решт, церква має бути озброєною аби нести і адекватно пояснювати перемогу Христа над гріхом[15] і те як практично жити цієї перемогою, життям нового творіння (2Кор.5:17). В ранньохристиянській церкві були люди, які навернулись в тому числі й таких гріхів (1Кор. 6:11) і були спасенні Божою благодаттю через віру у Христа (Еф. 2:8-10). Бог хоче спасіння грішнику, а не його смерті (Єз. 18:31-32). Саме з-за цього Христос втілився і помер на хресті за нас. Прощаюча та оживляюча Божа милість сильніша навіть самих закорінених звичок і великих гидот. Проповідуючи Євангеліє таким людям, церква має бути готовою певні періоди бути поруч з ними, надавати активну душпастирську опіку, підкріпляти й направляти на дорогу нового життя у Христі. Такий чином, повторюючи за апостолом Павлом: “Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі.” (Фил.4:13)

 

Джерела:

[1] Леся Остапюк, Душпастирство ВІЛ-інфкованих та хворих на СНІД (Тернопіль: Старух, 2014), 15.

[2] Джош Макдауел, Как помочь молодежи (Львів: Нова Надія, 2004), 316.

[3] Ibid., 315.

[4] Джон Пайпер, Дивный сад. Господство Христа в интимных отношениях. (West Sacramento, CA: Grace Publishing International, 2006), 110.

[5] Воронцов А., Человек и пол. Гомосексуализм и пути его преодоления. (Санкт-Петербург: Кайрос, 1998), 35.

[6] Ibid., 11.

[7] Ibid., 179.

[8] Мэрион Л. Соардс, Библия и гомосексуализм. (Санкт-Петербург: Мирт, 2001), 29.

[9] Джош Макдауел, Как помочь молодежи, 318.

[10] Ричард Дэвидсон, Пламя Яхве: Сексуальность в Библии. (Эксмо, 2015), 170.

[11] Джон Пайпер, Дивный сад. Господство Христа в интимных отношениях., 131.

[12] Ibid., 117.

[13] Ibid., 121.

[14] Тимоти Келлер, Центровая церковь. (In Lumine Media, 2006), 37.

[15] Джон Пайпер, Дивный сад. Господство Христа в интимных отношениях., 126.