Міфи про зростаючі церкви

Не можу не поділитись з вами думками з книги «Цілеспрямована Церква» Ріка Уорена на тему міфів про зростаючі церкви. Варто зазначити, що не обов’язково всі зростаючі церкви відносяться до цих речей як до міфу, є очевидні зловживання, і описана річ в цих міфах є дійсністю деяких великих церков. Але якщо таке є в деяких церквах, чи обов’язково воно має бути в усіх? Невже через це служителі невеликих церков не можуть повчитись у великих церков?

Рік Уорен говорить про перший міф так:

• Великі церкви турбуються тільки про відвідуваність.

Аргументом проти він наводить той факт, що якщо в такому випадку люди прийшовши один раз – більше б не приходили. Але мені здається, що деякі церкви для цього включають елементи маніпуляції, присаджують людей на психологічні та емоційні допінги без котрих їм важко потім. Про те Рік пише, що ріст церкви – це природній результат її здорового стану: де є баланс між проповіддю в церкві і місією і іншими сторонами життя спільноти.

• Всі великі церкви зростають за рахунок менших.

Варто зазначити, що часом це дійсно є проблемою великих церков, але чи має воно стати правилом для всіх? Якщо поширення Євангелія буде відбуватись в геометричній прогресії – хіба це не може стати тим фактором, що люди будуть приходити в церкву не з інших церков?

• Церква має обирати між якістю і кількістю.

Автор зазначає, що якість вказує на те, яких учнів готує церква, преображаються в образ Христа, стверджуються в Слові .використовують дари і таланти в служінні і роботі, розповідають систематично іншим про свою віру і т.д. В той же час кількість торкається того, скільки таких учнів готує церква, скількох приводить до зрілості у Христі, заохочує і споряджує на служіння, місію. Звідси можна зрозуміти, що ці дві речі не є антагонізмами. Вони можуть бути логічним продовженням одне одного.

• Для того аби рости, потрібно йти на компроміс з проповіддю Слова Божого і місії церкви.

Насправді, ця проблема може бути реальною, так як істина передбачає гостроту. Вона не завжди є втішною новиною для людей, особливо для людей, які не примирились з Богом. І деякі керівники великих церков «продають» Євангеліє в імя росту. Але тут же можна згадати Христа і його служіння часом набирало доволі велелюдних обертів. Хоча Він ніколи не занижував Свої стандарти, але Він постійно починав з того, що було зрозуміло людям. Автор книги каже, що можна тримати баланс вірності непорушному Слову Божому і служінню у швидкозмінному світі.

• Церква буде рости, якщо ми достатньо посвячені.

Рік точно зазначає, що як фермеру не достатньо бути посвяченим і настійливим – необхідні вміння, строки і правильні інструменти.

• Для росту церкви потрібен один секретний ключ.

Справа церкви – це комплексна справа. Дисбаланс призведе, що самі сильні сторони церкви будуть абсолютно нівельовані її слабкими сторонами.

• Бог чекає від нас тільки вірності.

Але ж Він чекає від нас й плоду (Ів. 15:16), плоду прославлення Бога (Ів. 15:8), це Йому до вподоби (Кол. 1:10), і якщо не будемо плідними – нас чекатиме суворе покарання (Мт. 21:19).

• Не можна вчитись у великих церков.

Насправді історія кожної церкви, це історія роботи суверенного Бога. Неможна копіювати контекст, склад служителів, але навчитись можна принципам, вивчити процес і повчитись у деяких методів.

Хоч великі церкви й можуть впадати в крайнощі, втрачати баланс, або йти на компроміс у безкомпромісних речах , але це не означає, що всі церкви є таким. Зустрівшись з фальшивими грошима ми ж не перестаємо користуватись з грошима в принципі через це. Це має зробити нас уважнішими, але не бути закритими до того аби вчитись у інших служителів та церков. Бог нас, але не тільки нас. Нас є велика сім’я, яка не обмежується однією спільнотою чи деномінацією. Чому б не вчитись у тих, які мали успішний досвід служіння Богу?